Бодішейміну немає місця в цивілізованому суспільстві
Чули слово «бодішеймінг»? Це дискримінація людини через те, як виглядає її тіло. Ви з таким не стикалися чи вважаєте, що у вашому оточенні нічого подібного не буває? Впевнені?
Що у тебе на шкірі? Не торкайся мене! Це заразно?
Яка красива дівчина, але в неї ноги немає! Як вона живе?
Пора тобі схуднути, бо маєш зайву вагу. Хто, окрім мене, це скаже?
Це не дружня підтримка, і навіть не «правда в очі». Це – типовий бодішеймінг, якому у толерантному суспільстві місця немає.
Надія та Марія Возні борються з бодішеймінгом від народження. У сестер рідкісне генетичне захворювання – бульозний епідермоліз. Шкіра дівчат настільки ніжна, що на подразнення чи навіть необережний дотик реагує появою бульбашок із рідиною. Після них лишаються рани, які дуже довго загоюються. Руйнуються нігті, зуби, волосся, внутрішні органи.
«Врізалася в пам’ять історія, коли я була ще підлітком – закінчувала школу, 11-й клас. У мене на шиї було дуже сильне висипання, прямо такі відкриті червоні рани. В автобусі підійшов чоловік і ще й пальцями почав тицяти: «О, Боже! Що це? Це заразно? Чого ти їдеш у громадському транспорті? Я не хочу заразитися від тебе!». Відповіла я йому дуже грубо. І про втручання в особистій простір пояснила, і про «заразність»: «Була б заразною – не їздила б!». Нині люди стають трохи тактовнішими. Але й досі є такі, що звикли бачити красиву картинку та лякаються вигляду чогось інакшого на тілі. Буквально сьогодні у метро жінка на мене подивилася, а потім встала і пересіла на інше місце», – розповідає Надія Возна, інфлюєнсерка, яка транслює обізнаність про бульозний епідермоліз.
«Однолітки мені казали: «Що в тебе з зубами? Піди зроби зуби». Я спочатку ігнорувала, а потім почала відповідати хейтерам у їхній манері: «Знайди мені спеціаліста, який зможе допомогти, бо в мене інша ситуація, ніж у всіх людей. Оплати послуги лікаря. Або просто мовчи, тебе це не стосується». Кілька таких ситуацій і чіплятися переставали», – ділиться своєю історією Марія Возна, інфлюєнсерка, яка транслює обізнаність про бульозний епідермоліз.
На бодішеймінг Надія та Марія вже не ображаються. Щоправда, на таке загартування пішов не один рік. Дівчата розповідають про бульозний епідермоліз, аби донести до людей, що ця хвороба нікому іншому не шкодить і просто потрібно навчитися її сприймати.
А от ветеранка Руслана «Незламна» Данілкіна всю нетолерантність соціуму відчула майже вмить – після втрати ноги на війні. Варто зняти форму, розповідає дівчина, як одразу рівень уваги зашкалює.
«З моменту появи протеза я не сприймала себе в дзеркалі з закритими ногами, з двома опущеними штанцями. А кілька тижнів тому мене чомусь перемкнуло. Я вдягла один раз штани і після цього не могла їх зняти. На вулиці пекло, на вулиці сонце, мені жарко, але я прокидаюся і розумію, що сьогодні не готова одягнути шорти. Тому що просто я втомилася від цих поглядів уже півроку. Кожного разу, коли я йду вулицею, то відчуваю, як людина повертається та проводжає мене очима. Не можу сказати, що це прямо настільки неприємно, але коли це цілодобово та на постійній основі – дуже виснажує. Сьогодні я знову в шортах. Напевно, це знов етап, коли я себе переломлюю. Я хочу сказати людям: світ великий, і в ньому дуже багато різноманітного. Давайте будемо поважати одне одного», – закликає Руслана.
Із раптовим бодішеймінгом зіткнулася й директорка музею Голодомору Леся Гасиджак. Після публічної пресконференції її поглинула хвиля хейту через вагу.
«Цей булінг перевернув моє життя. Перший наслідок: я тепер не користуюся метро, бо кілька разів мене починали фотографувати. Попри величезну кількість просвітницьких програм, які в суспільстві за останні 10 років були реалізовані, люди у нас в більшості своїй дикі та маловиховані. Тепер я їжджу з друзями, на таксі. Тепер це моя травма, яку я мушу подолати. Другий наслідок: я цей хейт досі не пережила, працюю з психологом. Адвокатки готують позов, йде тривалий процес. Я не була готова до уваги з боку людей. На вулиці ніхто на мене з докорами не кидається, навпаки – підходять з підтримкою. Проблема в тому, що я не знаю, як цю підтримку приймати! І це теж наслідок», – ділиться Леся Гасиджак.
Героїні цього допису об’єднали власний досвід у три поради, як можна реагувати на бодішеймінг 
ігнорувати та взагалі не реагувати;
захищатися та відповідати (іноді навіть агресивно);
звертатися до суду та відстоювати себе.
«У своєму випадку я зможу змінити тіло, якщо захочу. Але рішення лише за мною. Це виключно моя справа і ніхто, особливо чужі сторонні люди, не мають права давати мені вказівки, оцінювати та вирішувати, як мені жити та бути. Оце моє кредо на сьогодні», – додає Леся Гасиджак.
Дискусія про тілесну безбар’єрність пройшла у межах лекторію Кураж, який підтримав комунікаційну кампанію Ти як? Всеукраїнської програми ментального здоров’я, що впроваджується за ініціативою першої леді Олена Зеленська.
Разом з ГО Безбар’єрність «Кураж» залучив профільних спікерів до обговорення теми ментального здоров’я, безбар’єрності та створення рівних можливостей.
Панель про тілесну безбар’єрність 
bit.ly/3Ln92Vh
