В Ананьєві відкрили “Алею надії”
Сьогодні Ананьїв став голосом усіх зниклих безвісти та полонених земляків — в центрі міста, на площі Перемоги було урочисто відкрито “Алею надії”.
Одразу слід зазначити, що реалізація цього проєкту стала можлива завдяки всебічній і безперечній підтримці міського голови Юрія Тищенка. Відкриття «Алеї Надії» стало живим простором, де біль і сльози переплітаються з непохитною вірою в повернення кожного Героя.
Площа була наповнена прапорами, на яких — обличчя сміливих воїнів: синів, батьків, чоловіків та братів, яких вдома чекають рідні. Чорно-білий прапор, що майорів над алеєю, а в повітрі лунала тиха, але потужна пісня «Ти повертайся додому».
Рідні та небайдужі жителі зібралися, щоб висловити свою незламну надію.
Урочисто пролунав Державний Гімн, а хвилина мовчання за загиблими захисниками стала моментом глибокої скорботи.
Зі словами підтримки і віри до присутніх родин звернулася секретар Ананьївської міської ради Оксана Глущенко.
— Шановні родини наших захисників!
Дорогі жителі громади!
Сьогодні серце кожного з нас наповнене світлою і тихою надією, — сказала Оксана Василівна. — Ми зібралися тут, щоб відкрити Алею Надії — місце пам’яті і сили, віри і незламності. Місце, яке нагадує кожному з нас: боротьба триває, а разом з нею – наша відповідальність берегти правду, віру та єдність.
Від імені Ананьївського міського голови Юрія Тищенка та від себе особисто хочу висловити найглибшу вдячність кожній родині, що чекає своїх рідних. Низько вклоняємося перед кожним з вас. Ваша стійкість — це справжній подвиг. Ваше безмежне терпіння та щоденна мужність є прикладом для всіх нас. Ваші молитви, ваша незгасна надія — це те, що дає сили нашим хлопцям і дівчатам, які зараз у полоні або зникли безвісти.
Ми схиляємо голови перед нашими героями, що дивляться з цих світлин, які стали на захист нашої країни та доля яких наразі залишається невідомою.
Створення цієї алеї було пріоритетом для міської влади. Особисто міський голова Юрій Тищенко підтримав цю ідею з перших днів і всіляко допомагав у її реалізації, розуміючи, що кожен зниклий – це цілий світ для того, хто чекає.
Нехай ця Алея Надії стане особливим куточком Ананьєва, куди приходитимуть родини, близькі, друзі та всі небайдужі, щоб зберегти надію на повернення наших воїнів.
Ми віримо! Ми пам’ятаємо! Ми чекаємо!
Допоки кожен наш герой не повернеться додому.
Слава Україні!
Про важливість віри сказала і керівниця громадської волонтерської організації “Великі серця” Ганна Самотей. З хвилюванням вона поділилася історією про матір, які пройшла кілька ДНК-експертиз, але ні на мить не сумнівалася в тому, що її син живий. І нещодавно її віра підтвердилася доброю звітскою — хоч і в полоні, але живий. Ганна Сергіївна побажала, щоб рідні зниклих безвісти та полонених воїнів зберігали надію на повернення своїх найдорожчих людей. На знак підтримки та нерозривного зв’язку Ганна Самотей передала рідним зниклих безвісти прапор, на якому зображено кетяги калини.
Зворушливим був виступ 5-річної Віоли Штембуляк, яка разом з мамою та сестричкоюз січня 2025 року чекають додому свого безвісти зниклого татка. Дівчинка завершила свій виступ такими зворушливими поетичним рядком: “Вірте, люди і продовжуйте шукать!”
Про можливості співпраці з ветеранами та членами їх родин говорила у своєму виступі і фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Дар’я Козінська.
Болісними та неймовірно болючими стали виступи рідних, які чекають — Людмили Рєзнікової, матері зниклого безвісти Андрія Рєзнікова, Людмили Березюк, дружини зниклого безвісти Ігоря Березюка. Сьогодні вони та багато інших наших земляків є прикладом незламної віри та твердої надії на повернення. Мусимо дочекатися кожного…
В тиші пролунали прізвища 37 Героїв, чиї портрети сьогодні встановлені на площі. Символічним завершенням події стало прикріплення до світлин гілочок калини — на знак нашої любові, нашої пам’яті та нашої незламної надії на повернення бійців.
Фінальним акордом пролунав автопробіг, який учасники здійснили символічним маршрутом. Довга колона автівок — з національними стягами, з прапорами бойових частин та з портретами Героїв— вирушила спершу до меморіалу Героїв Зимового поїходу та Героїв, які загинули в російсько-українській війні. Зробивши коло пошани біля священного місця, учасники акції проїхали вулицею Героїв України, вулицею Незалежності та фінішували на площі Перемоги. Сьогодні ми, наш Ананьїв стали голосом полонених та зниклих безвісти. Ми чекаємо кожного і не припиняємо вірити!