Про терміни зберігання зерна

Залежно від своїх генетичних і біологічних особливостей зерно різних сільськогосподарських культур може зберігатись протягом різного терміну. На термін збереження зерна впливають також фізичні та хімічні процеси, які відбуваються в зерновій масі. Тож якщо плануєте зберігати зерно якнайдовше, то потрібно забезпечити стабільні умови його зберігання.

На довговічність зерна впливають багато чинників. Виходячи з можливого терміну зберігання, сільськогосподарські культури поділяють на:

– ті, що зберігаються протягом нетривалого часу (жито, просо, соняшник, соя, ріпак);

– ті, що зберігаються  протягом середнього терміну (кукурудза, ячмінь);

– довговічні (пшениця, овес, сорго, горох).

Однак довговічність має досить мінливі властивості і багато в чому залежить від комплексу факторів: ботанічного виду, кліматичних умов, умов та агротехніки вирощування зернових, технології збирання та післязбиральної доробки і зберігання зерна. Існують також індивідуальні сортові відмінності всередині самої сільськогосподарської культури. Серед зернових культур найбільш біологічно стійкими вважаються пшениця, овес (не голозерний), сорго і горох. Їх можна зберігати 10 -15 років. Практика показала, що маси зерна кукурудзи, якісно підготовлені до зберігання, знезаражені та охолоджені, можна зберігати без переміщення у складських місткостях 4–5 років, а  в силосах елеваторів – 2-3 роки. Овес з продовольчою та господарською метою можна зберігати до 6 років. Сорти м’якої склоподібної пшениці більш стійкі при зберіганні, ніж борошниста. Партії пшениці, в яких  завершено етап післязбирального дозрівання, які піддавалися зневодненню при м’яких режимах сушіння і охолодження, можуть витримати десятирічний термін зберігання без істотних змін борошняних і хлібопекарських якостей.

Впливає на старіння зерна також різке підвищення температури і механічна дія. Зі збільшенням тривалості зберігання круп’яних культур ядро стає більш крихким, а це знижує вихід вищих ґатунків крупи. В олійних культурах розпадаються та окислюються жири. Отримана з такого зерна олія менше придатна для харчових цілей.

А отже, слід застосовувати й відповідні технології їх зберігання, такі як аерація, активне вентилювання, охолодження зерна. Не менш важливим є те, в якому зерносховищі зберігатиметься збіжжя.

В Україні найпоширенішими є два типи зберігання зерна: вертикальний (у металевих та залізобетонних силосах) і  горизонтальний                (в основному в складах підлогового зберігання тощо).

На даний момент широко застосування набули металеві силосні конструкції. Металеві сховища мають певні переваги перед залізобетонними, серед яких можна назвати герметичність, що важливо під час газації зерна, його активного вентилювання, охолодження й створення регульованого газового середовища. До недоліків можна віднести конденсацію вологи, злежування, ускладнений повітрообмін, висота падіння – ті чинники, які негативно впливають на процес зберігання зерна в металевих силосах. Стіни металевих силосів мають високу теплопровідність, що зумовлює коливання температури всередині силосу та приводить до конденсації вологи. На збереженість зерна негативно впливає його термовологопровідність, коли волога разом із потоком тепла з зони з вищою температурою переміщується у менш нагріті шари зернової маси. Оскільки перепад температур завжди має місце у зерносховищах  внаслідок різної температури атмосферного повітря і зерна, добових коливань температур, температури зерна біля стінок сховища й всередині зернової маси, то завжди має місце небезпека зволоження і підвищення температури окремих ділянок збіжжя, тобто ризик появи вогнищ самозігрівання. Небезпека підсилюється за більш різких перепадів температури. Найбільші втрати зерна і погіршення його якості відбуваються внаслідок розвитку мікроорганізмів та процесів дихання, які залежать переважно від температури й вологості зернової маси. Наприклад, інтенсивність процесів дихання пшениці з підвищенням температури від 20 до 30°С зростає втричі, а із збільшенням вологості з 18 до 26% – у п’ять разів. Втрати зерна, зараженого цвіллю, порівняно із здоровим, залежно від вологи зростають у 2 – 10 разів, а подекуди – і до 30 разів. У металевих силосах надійно зберігається сухе охолоджене зерно (із вологістю не вище як 13 – 14%).

Для забезпечення кращого збереження зерна металеві силоси варто вентилювати. Під час активної вентиляції на внутрішній поверхні спостерігається інтенсивна конденсація вологи, яка потрапляє на зерно і зволожує його верхній шар. Для послаблення цього процесу потрібно видаляти вологе повітря з вільного простору силосу вентилятором. Силоси, які використовуються для довготривалого зберігання, поруч із системою контролю стану зерна, обов’язково повинні мати систему активної вентиляції. Саме тому контроль температури зерна є найдоступнішим і ефективним методом, який дає змогу повноцінно відстежувати стан зерна. Ідеальними для зберігання більшості культур є наземні склади. За такого способу зберігання зерно під час засипання травмується значно менше на противагу надсучасним зерносховищам, куди воно завантажується із 10- чи 20-метрової висоти. Металевізерносховищапризначені для короткочасногочи оперативного зберігання зерна. Полімернізерновірукавидоцільнозастосовувати для однорічногозберігання. Але найкраще мати стаціонарне зерносховище, в якому шар зерна за висотою не перевищуватиме 6 – 8 м.

Підсумовуючи вищевикладене, слід наголосити, що при зберіганні зерна мають бути створені належні умови, за яких зерно збереже всі свої  технологічні, корисні та поживні властивості. Щоб цього досягти, необхідно:

1. Розподіляти зерно для зберігання, орієнтуючись на його ботанічний вид і клас, рік врожаю, ступінь очищення і стан по вологості.
2. Забезпечити дотримання вимог до технологічних процесів сушіння, очистки, активного вентилювання встановлених чинними нормативними документами.
3. Регулярно проводити перевірку показників температури та вологості у зерносховищі та зернових партіях.
4. Під час експлуатації силосів забезпечити їх герметизацію і аерацію (вентилювання).
5. Своєчасно здійснювати проведення огляду зерносховищ на наявність шкідників та проводити фумігацію (обеззараження) складських приміщень і партій зерна.
6. Не допускати, щоб зерно зберігалося довше за визначений термін його придатності.

ПСергій Антонюк, провідний фахівець відділу контролю

у сфері насінництва, розсадництва та

якості зерна Головного управління

Держпродспоживслужби в Одеській області