Місця вистачить усім!

Не черствіють душі українців, а нові випробування лише більше загартовують нас, а серця роблять безмежно добрими та милосердними.

І прикладом цьому може слугувати історія, яку розповіла староста Коханівського старостату Вікторія Шевченко.

До її старостату цими днямиприїхала знедолена родина з Лиманського що на Дніпропетровщині. Дві жінки — бабуся та її донька і онучка змушені були залишити рідний край та шукати порятунку тут, на Ананьївщині, біля своєї рідні. Переїзд ініціювала ще одна жінка, яка й сама добре знає, що таке горе — мати нашого загиблого бійця Павла Бардаховського, пані Тетяна Лісневська. Саме вона й звернулася до старости за порадою, бо хотіла доправити рідних у безпечне місце. Вікторія Олександрівна, не роздумуючи, сказала, щоб жінки їхали сюди, до села, а вже тут їх наодинці не залишаться, разом допоможуть.

Так і сталося. Родина Лісневських — Тетяна, її син Дмитро та чоловік Віктор виїхали терміново за родичами та перевезли їх сюди. Допомагала з переїздом і Ганна, донька пані Тетяни.

По приїзду до села визначили родині оселю та допомогли облаштуватися. Віктор Лісневський гарно все викосив у подвір”ї, купили їм електричну плитку, принесли продуктів.

Місцеві жителі, почувши про скрутну ситуацію, в яку потрапили вимушені переселенці, не залишилися осторонь і теж передали продуктів та доручили Лідії Собітняк занести все новоселам.

А вже наступного дня переселенців з нетерпінням чекали в школі, особливо — 7 -річну Вікторію. Завідувачка навчальним закладом Тетяна Ободовська провела для гостей детальну екскурсію, під час якої розповіла про умови навчання та розвитку. Дівчинка з цікавістю ознайомилася з класними кімнатами, зазирнула в їдальню, ігрову кімнату та була надзвичайно задоволена побаченим.

Особливу увагу родина приділила бомбосховищу, адже відчули на собі все жахіття обстрілів.

Отриманих вражень було досить для того, щоб гості із задоволенням подали документи Вікторії до першого класу.

Родина налаштовуватиме нове життя та намагатиметься забути пережите жахіття. А нові односельці завжди підтримають. Більше того — як запевнила Вікторія Шевченко, в її старостаті готові прийняти ще не одну родину, допомогти акліматизуватися та налагодити побут. Як кажуть, з миру по нитці, то й голому рубашка. А в цьому старостаті напризволяще не залишать.