Ананьївщина провела в останню путь Героя Олександра Драчука
Ананьївщина вчора провела в останню гірку дорогу уродженця села Жеребкове Олександра Драчука, старшого водія розвідвідділу розвідвзводу механізованого батальйону ЗСУ.
Шлях проліг через місто, центральна вулиця якої була всіяна криваво-червоними тюльпанами, які люди кидали під колеса траурного кортежу. Колонна проїхала крізь коридор пошани, утворений городянами в центрі міста — найменше, чим ми можемо нині висловити свою вдячність Героєві, це схилити коліно…
Не такою, геть не такою мала бути ця зустріч Олександра зі своїми рідними та друзями. Вони зібралися у подвір”ї його дому, щоб востаннє поглянути на дорогу людину, відчути, як серце стискається від пекучого болю.
Останні кілька годин біля свого найдорожчого простояли старенькі згорьовані батьки, зажурена дружина Наталія, двійко діток. Вони навідріз відмовилися сісти хоча б на хвилинку, так і залишаючись стояти на своїх скорботних чатах біля тіла Героя.
Невимовно гірко у страшній тиші прозвучала фраза дружини, яку вона промовила, вдивляючись в понівечене обличчя свого коханого чоловіка: “Бачиш, нелюди прийшли на нашу землю і вбили тебе… Від чого вони нас “звільнили”?.. Ми ж ще стільки могли б разом прожити, стільки було планів…”
Не стримували емоцій і сусіди, одна жінка крізь сльози тихо промовила: “Вони так добре жили, так ладно все було в родині… Чому таке сталося?…”
Запитання, відповіді на які ми знаємо, як знаємо і обличчя головного ворога, який колись підступно називав себе братом. Тисячі його слуг зруйнували наш крихкий мир та забирають життя наших бійців — мужніх, звитяжних воїнів, які стали на захист Вітчизни. І кожного з них ми гірко оплакуємо, схиляючись в шанобі на коліно. Кожен з них став Героєм, оборонцем, захисником, закривши нас своїм тілом, віддавши за нас життя. Подарувавши нам ще один мирний день, ще на один день наблизивши перемогу, оплачену страшною ціною.
Оповита гірким болем нещодавньої втрати, на прощання з Олександром прийшла і вдова Василя Гончарука, бійця, якого громада ховала наприкінці березня. Вона, як ніхто інший, розуміє всю глибину скорботи, а тому обійняла Наталію Драчук та знайшла слова втіхи для землячки.
Розділили біль втрати з родиною Драчуків і побратими Олександра. Вони передали вдові його берет та синьо-жовтий прапор.
Відправивши над тілом загиблого бійця чин поховання, місцевий священник отець Павло звернувся до громади з промовою, зазначивши, що ні сльози, ні квіти не воскресять померлих. Водночас він наголосив, що прийде час воскресіння усіх мертвих, а допоки потрібно молитися про мир.
Дорогою до цвинтаря зустрічні потяги гудками висловлювали свою шану загиблому та прощалися з воїном. Сполохані птахи зринали в небо. А може то й не птахи були, а потривожені душі загиблих, хто зна…
Під час прощання з промовами виступили староста Жеребківського старостату Ольга Поліщук. Вона висловила співчуття родині загиблого, сказавши, що кожна така втрата є гіркою для усіх.
Щирим хвилюванням був пронизаний і виступ заступника міського голови Віталія Пянтковського. Наприкінці свого звернення він, за традицією, від імені Президента та Головнокомандувача передав дружині загиблого воїна прапор, яким була накрита труна.