В Ананьївській громаді також вшановують безневинно загиблих в горнилі Другої світової війни.
22 червня назавжди вписано в історію нашого народу, як початок найкривавішого глобального конфлікту, у ході якого загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей. Саме як страшну трагедію її пам’ятають і згадують в усьому світі. Перед війною Україна мала 41 мільйон населення, а після вигнання фашистів – 27. Понад 28 тисяч братських могил по усій Україні мовчазно нагадують про наш обов’язок пам’ятати.
Сьогодні в Ананьївській громаді також вшановують безневинно загиблих в горнилі Другої світової війни. На центральній площі міста, біля пам’ятника воїнам, які загинули, звільняючи Ананьїв від фашистів, зібралися представники апарату міської ради та громадські діячі.
Звертаючись до присутніх, перший заступник міського голови Валерій Крижан підкреслив важливість збереження памяті про страшні події Другої світової війни. Він зазначив, що сьогодні – страшна і вікопомна дата, коли виповнюється 80 років з того дня, як перші міста було піддано бомбардуванню і почався смертельний двобій за Перемогу. Нині багато подій набувають іншого значення через розсекречення деяких документів, але як і раніше, безцінним є подвиг народу, який протистояв фашистській навалі ціною власного життя. Валерій Іванович запропонував присутнім вшанувати пам’ять усіх загиблих хвилиною мовчання.
Після цього він нагадав про те, що й зараз на сході країни точиться війна, розв’язана північним сусідом, який зазіхає на наші території, на наш суверенітет. І, як вісімдесят років тому, протистоять у цій борні славні сини України. Ми мусимо пам’ятати те, якою ціною здобувається мир, цінувати його та бути вдячними захисникам.
Валерій Крижан запропонував присутнім покласти квіти до пам’ятника воїнам, загиблим у роки Другої світової війни.
Це про них і ще про мільйони беззвісних воїнів написала наша сучасниця Ліна Костенко:
Звання і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
А не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними,
Щось, може, хтось комусь забув,
Хтось, може, зорями сумними
У снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має якусь звістку,
Які не сказані слова…
Тут на одному обеліску
Є навіть пошта польова…
