На війні загинув житель села Пасицели 21-річний Сергій Добрянський
Гірка і страшна війна знову принесла горе в Ананьївську громаду, яка сьогодні провела в останню путь свого молодого і мужнього Героя — 21-річного Сергія Добрянського, бійця 1 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти Збройних Сил України.
Сергійко мав велику родину, де, окрім нього було ще сім братів і сестер. Він змалку звик дбати про молодших та був звичний до праці, не цурався ніякої роботи та намагався усіляко допомогти матері, яка стала удовою. Знаходячи якийсь нехитрий заробіток у селі, хлопець лише частину брав грішми, а решту домовлявся забирати молоком — аби сестричок потішити.
Усі діти в родині були меткими та розумними, особливо легко давалася математика, тож Сергій після школи пішов навчатися до Ананьївського аграрно-економічного коледжу, чим неабияк потішив матір, яка пишалася сином. Життя складалося передбачувано та добре, аж до повномасштабного вторгнення росії в Україну. І саме тоді вчорашній хлопчисько, мамин любий синок Сергійко, нічого не сказавши матері, полишає навчання та йде добровольцем на війну. Вчинок дорослого чоловіка.
Вже ніхто з побратимів і не пригадає, коли та за яких обставин до цього міцного і жвавого хлопця приклеївся його позивний — Барига. Сергій легко це сприйняв, бо мав легку вдачу та незламний оптимізм. Він і жив легко та світло, намагаючись знаходити у всьому хороше. Цим всім і після його загибелі наповнені його профілі в соцмережах, де перед очима постає усміхнений і живий Сергійко… Назавжди Герой…
Сергій загинув 2 вересня 2024 року поблизу населеного пункту Козачі Лагері, що на Херсонщині, внаслідок артилерійського обстрілу. Страшний осколок обірвав молоде життя та приніс страшне горе в родину.
Сьогодні уся громада, схиливши коліна, провела свого Героя в останню скорботну дорогу. Гіркий шлях земляки встеляли квітами, безліч квітів покладено на капот катафалка, біля Сергійкового портрету. Скорботно встелено квітами й дорогу до школи, де навчався хлопець, і біля якої ненадовго зупинилася процесія. Востаннє, завершуючи земний шлях Героя…
Неймовірно важкою була зустріч Сина з Матір’ю, яка стала навколішки перед труною. Впродовж прощання вона ні на хвилинку не відходила від дитини, раз по раз примовляючи: “Мамин, мамин…” В якусь мить з її вуст зірвалися гіркі слова: “ Мені не треба геройства! Поверніть мені сина!”
Побратими бійця ніяково ховали очі, проте немає їх вини в тому, що війна забирає щодня життя найкращих синів і доньок…
На цвинтарі слова співчуття родині загиблого Героя висловив від імені Ананьївського міського голови та від себе особисто заступник міського голови Віктор Покотило, який зазначив, що кожна втрата — це болючий удар.
Представник Ананьївського територіального центру комплектування та соціальної підтримки передав матері загиблого бійця синьо-жовтий стяг — як символ мужності і героїзму її сина.
Зі співчуттями до родини звернулася Людмила Боцуляк, кураторка групи, в якій навчався Сергій.
Командир бойового підрозділу, в якому служив Сергій, урочисто вручив пані Вірі маруновий берет та прапор батальйону морської піхоти. Не приховуючи болю, він сказав, що Сергій був надійним і відважним бійцем, завжди прикривав товаришів. Втрата такого бійця — непоправне і страшне горе, яке побратими розділяють з родиною. Матір загиблого Героя обійняла командира, пригорнувшись немов до сина і гірко ридаючи на його грудях. Нікому і ніяк не втішити зболену жінку, яка сьогодні поховала другу дитину…
Згідно із військовим церемоніалом поховання, над тілом востаннє прозвучав військовий салют.
Душа ще одного Героя приєдналася до Небесного війська.
Спочивай з миром, Герою! Вічна слава тобі, Сергію, і наша безмежна вдячність!