16 березня громада простилася із загиблим Героєм Олександром Рейтором, бійцем бригади “Азов”
Відео прощання з Олександром Рейтором – за цим посиланням https://www.facebook.com/groups/373266820463740/posts/1099993274457754
Ще одну гірку сторінку вписано в історію Ананьївщини, ще одне славне і героїчне ім’я вписано в нашу Книгу Пам’яті — Олександра Рейтора.
37-річний Олександр Рейтор, боєць бригади спеціального призначення “Азов” загинув 6 березня 2024 року поблизу населеного пункту Орлівка Покровського району, що на Донеччині.
До останнього подиху він виконував свій священний обов’язок — ціною власного життя рятував побратима. Немає більш героїчного вчинку, аніж ціною власного життя, усвідомлено піти на ризик та вберегти ближнього. Страшна ціна, яка принесла стільки горя і розпачу матері Героя, дружині та сину…
В цей гіркий час їх горе поділила вся громада: на центральній вулиці міста небайдужі жителі утворили коридор пошани — щоб схиливши коліна, провести загиблого земляка.
З болем зустрічали траурний кортеж і в рідному селі. Тут добре пам’ятають, як Сашко малим бігав сільськими вулицями, грався зі своїми однолітками; тут, по сусідству, зростала його майбутня дружина — метка і жвава красуня Оксанка з темними, мов озера, очима. Одного дня, вже як подорослішали, вони раптом зустрілися очима і зрозуміли, що вже не можуть один без одного, дві долі, два закоханих серця. У коханні народився їх синок, життя йшло своєю чергою, будували майбітні плани, аж раптом у їх життя прийшла війна. Без тіні сумніву Олександр став на захист найдорожчих. Честю для нього було опинитися серед бійців “Азову”, саме там відчув себе серед своїх. І до останнього — не зрадив клятву, не підвів…
Сьогодні вони були поряд з побратимом, з гіркотою та болем вдивлялися в знайоме обличчя Героя, підтримували матір та дружину, очі якої були чорними від болю…
Чин поховання в місцевому храмі відправив його настоятель, отець Віктор та отець Дмитро. Для священника Дмитра Дементьєва нинішня втрата особливо болісна, адже відспівувати довелося рідну людину, двоюрідного брата. Говорячи про це під час проповіді, отець Дмитро закликав молитовно згадувати, не забувати усіх вбитих воїнів, які загинули, захищаючи Україну він навали ворога. Він з гіркотою зізнався, що жодні слова не втішать згорьованих рідних, а рана від втрати назавжди незагоювана.
Слова співчуття рідним загиблого Героя висловив під час поховальної церемонії заступник міського голови Віктор Покотило. Представник Другого відділення Подільського РТЦК та СП виконав почесний воїнський ритуал — передав синові Олександра Рейтора синьо-жовтий прапор. Він зберігатиметься в родині, як символ мужності й героїзму батька.
Під час поховання військовослужбовці роти охорони трикратним салютом сповістили, що віднині тут покоїтиметься захисник України, наш Герой Олександр Рейтор.
Пам’ятаймо, якою ціною здобувається мир. Пам’ятаймо кожного, хто своїм життям, своєю священною кров’ю сплатив за мирні світанки. Будьмо гідні кожного Героя, який заради нас віддав себе!