Ще один ананьївський захисник приєднався до Небесного козацького воїнства. Громада прощалася з Олександром Богачуком.
Скорботно-болюча дорога пролягла сьогодні від Ананьїва до Гандрабур — громада прощалася із Олександром Богачуком, матросом, військовослужбовцем самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону Збройних Сил України. Він загинув 7 грудня під населеним пунктом Тягинка що на Херсонщині, захищаючи Україну від окупантів.
Загинув в самому розквіті життя, маючи за плечима усього 28 років. Без батька залишилося двоє донечок — 1,5-річна та п”ятирічна дівчинки. Удовою стала і молода дружина Героя, 28-річна Тетяна. З болючою втратою тепер усе життя житимуть бабуся, батьки загиблого бійця та молодший брат.
Загибель молодого бійця вчергове сколихнула ананьївців, які єдині у своєму горі. Люди заполонили центр міста, вишикувались вздовж вулиці Незалежності, таким чином віддаючи данину шани земляку, який своїм життям оплатив наш спокій.
Лягали квіти на дорозі перед траурним кортежем, заплакані ананьївці клали квіти на капот катафалка, тріпотіли синьо-жовті прапори, немов востаннє махаючи крилом своєму захиснику.
Гандрабуряни теж чекали свого Героя, більшість сільчан добре знають батьків Сашка, знали і цього привітного та доброго хлопчину. Звістка про загибель Олександра боляче вдарила в серця його вчителів, однокласників, друзів, односельців. Важко було усвідомити, неможливо сприйняти. Ледь не все село сьогодні зустріло Героя, ставши на коліна.
Провести в останню путь свого побратима приїхали і бойові командири підрозділу, в якому служив боєць.
Олександрові останні і недовгі гостини вдома, в батьківському дворі, були невимовно гіркими — невтішні ридання вдови, яка зболено плакала на плечі своєї матусі; матері, яка просила синочка прокинутись, гладила опіки на обличчі бійця; старенької бабусі, яка виховувала цього хлопчика, плекала його не для війни, а для радості, для щасливого життя… Він мав стати їм підтримкою та міцним плечем… Натомість — став невщухним болем…
Чин поховання провів настоятель місцевого храму, отець Федір Сажин. Звертаючись до рідних, він просив молитовних згадок про бійця, який виконав свій обов”язок — до останнього подиху захищав рідну землю.
Останній маршрут воїна проліг біля рідної школи. Крізь скорботну тишу траурної ходи незвично дзеленчав шкільний дзвоник — так навчальний заклад прощався зі своїм учнем-Героєм, гідним і мужнім захисником. Зазвичай радісний і веселий звук цього разу рвав серце на шматки…
На кладовищі до присутніх звернувся заступник міського голови Віктор Покотило. Від імені Ананьївського міського голови Юрія Тищенка та від себе особисто він висловив співчуття рідним загиблого Героя. Віктор Васильович сказав, що Олександр закрив собою кожного із нас, віддав власне життя за Україну. А наш священний обов”язок — зберегти вдячну пам”ять про Героя.
Згідно із військовою традицією поховання, офіцер Другого відділення Подільського РТЦК та СП Сергій Карпенко від імені Президента України, Верховного головнокомандувача Збройних Сил України,передав вдові загиблого бійця Прапор — як символ держави, якій вірно й до кінця служив Олександр Богачук.
Салютна команда трикратним салютом віддала останню шану воїну.
Віднині ще один славний Герой приєднався до козацької Січі Небесного війська. Пам”ятаймо цю непомірно високу ціну, яку щодня, щохвилини сплачують найкращі сини та доньки України. Пам”ятаймо кожного з них!
Вічна шана і вічна дяка Герою Олександру Богачуку! Будьмо гідні жертви, якою він оплатив наш спокій!