12 вересня Ананьївщина провела в останню путь загиблого Героя Андрія Каліна

Плаче зараз Україна, крізь марево сліз приходять страшні сповіщення до матерів, дружин, дітей і сестер з безжальними рядками похоронок: “...під час виконання бойового завдання отримав поранення, несумісні з життям”
Кожна матір сприймає ці гіркі звістки по-різному — хтось б’ється криком і розпачем на увесь світ; хтось тихо схлипує, ламаючи руки й безсило втрачаючи свідомість. А хтось, як Лариса Калін, до останнього не вірить, не приймає мозком та серцем те, що у труні — її син Андрій. І материнське серце не переконують кілька експертиз, в тому числі одна закордонна, ні підтверджені результати незалежного дослідження.
І це — її право, священне право матері — чекати, вірити та сподіватися на те, що її син живий. Ми не можемо її ні засуджувати, ні сварити, бо нікому не зменшити біль, відчуття безпорадності, які відчуває бідолашна жінка. Вона вже рік живе в цьому пеклі, відколи 16 вересня загинув її 31-річний син. Його повернення додому було довгим та вимученим. Для багатьох ананьївців звістка про Андрієву загибель стала шоком — його знали, як роботящого та вправного хлопця, самостійного та розумного.
Напередодні війни в Андрія була стабільна робота — він укладав плитку. Працював швидко, на совість, тому й були об’єкти розписані наперед. Війна його застала якраз за роботою — в перші дні повномасштабного вторгнення він якраз завершав вимощувати плиткою приватне подвір’я в одному із сіл. Розговорившись з господарями, він впевнено та відверто заявив їм: “А я ось завершу справи і піду воювати. Мене візьмуть, бо я ж танкіст! Не хвилюйтеся, все буде добре, переможемо!”
Ця далека вже розмова чомусь закарбувалася в пам’яті тітоньки Наталії, а тепер згадалася та так болісно озвалося в серці — немає вже цієї дитини, загинув Андрюшка на війні…
Сьогодні із загиблим Героєм, жителем Третьої дільниці Ананьїва, танкістом Збройних Сил України Андрієм Каліним прощалася громада — довгий та людний коридор пошани вишикували городяни. І символічно, що траурний кортеж віз Героя вулицею Героїв України. Їхали додому, на Третю дільницю, щоб востаннє побув у рідному дворі, під крислатим величезним горіхом, де було так затишно і тихо бавитися малим…
Священник, отець В’ячеслав Скараєв відправив чин поховання над тілом воїна та звернувся з втішною проповіддю, нагадавши слова з молитви: “Не ридай по мені, мати, бо воскресну я, і прославлюсь.”
Обряд поховання відбувся на цвинтарі Третьої дільниці, під “одеською” горою.
Під час прощання до рідних та близьких зі словами співчуття звернувся заступник міського голови Віктор Покотило, староста старостинського округу Андрій Переман.
Представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки Микола Чебан передав матері бійця — як символ мужності і героїзму воїна. Також вручено і грамоту за підписом головнокомандувача Збройними Силами України Валерія Залужного. Ця запізніла нагорода ще більше роз’ятрила серце матері.
На знак пошани до подвигу бійця на кладовищі прозвучав трикратний салют почесної варти.
Спи спокійно, воїне! Ти назавжди увічнив себе серед найхоробріших і приєднався до небесної козацької Січі.
Слава Герою Андрію Каліну!