11 вересня Ананьївщина прощалася з Героєм Дмитром Ступницьким
Вже вдруге приходить горе в тихе село Новогеоргіївку. І знову затишок сполоханий криками розпачу матері, тихими й безутішними примовляннями нареченої, горем та слізьми рідних загиблого, друзів та односельців.
Це горе — спільна гірка і болюча втрата, яку сільчани зустрічають всім селом. Усі пам’ятають Дмитра Ступницького, цього жвавого і веселого хлопця, який любив ганяти у футбол, з багатьма однолітками товаришував, був доброю та щирою людиною.
Здобувши фахову освіту, хлопець пішов служити. Дмитрові ще не виповнилося 20 років, коли ворог повномасштабно вдерся в країну. Без тіні сумнівів Діма знав, що буде захищати все те, що йому таке дороге і близьке.
Мужній воїн, сміливий боєць, який завжди приходив на допомогу — таким його запам’ятали побратими з 1-ї самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону морської піхоти.
5 вересня 2023 року поблизу н.п. Пречистівка Волноваського району, що на Донеччині, під час виконання бойового завдання, Дмитро отримав смертельні поранення.
Невтішним горем ця звістка стала для рідних Героя. Мати з відчаєм раз-по-раз примовляла: “Ні, ні, це неправда, неправда… Це не ти… Ти прийдеш, ти повернешся, Дімчик… Ти обіцяв 20-го прийти у відпустку…”
Наречена, така юна і тендітна, ще зовсім дитина, але вже заповита у чорну хустку, застиглим поглядом вдивлялася і шепотіла ледве чутні слова до нього, свого коханого. Підійшовши до портрета, вона тремтячими пальчиками лагідно торкалася його обличчя, благала простити, що не вберегла, заклинала не полишати її саму, не йти…
Чоловіки не стримували сліз, це горе схлипувало і рвалося зсередини, краяло серце і шматувало душу. Гинуть молоді, найкращі, цвіт нації, наше майбутнє! Хіба ж слова зарадять чи втішать, коли перед молодим, гарним хлопцем пролягла лише одна дорога — на цвинтар…
Вона була встелена квітами з самого міста, де Героя зустріли городяни, схиливши коліно перед траурним кортежем. Впродовж усього шляху до рідного села зустрічні люди схилялися у скорботі, виходили з автівок.
А село… Село усе прийшло до Дмитра — провести востаннє, попрощатися.
Священник, отець Діонісій відправив поховальний чин над тілом воїна.
На цвинтарі зі словами співчуття до рідних загиблого звернулися заступник міського голови Віктор Покотило та староста Жеребківського старостату Ольга Поліщук.
Від імені Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України матері Дмитра Ступницького було передано прапор — як символ Держави, якій він вірно та віддано служив.
На знак поваги до загиблого воїна та згідно із воїнськими почестями почесна військова варта трикратними пострілами вшанувала загиблого.
Ще одна праведна і чиста душа відсьогодні приєдналася до Небесного війська Січі козацької — Дмитро Ступницький назавжди полишив земне життя, уславивши своє ім’я, як Герой, оборонець, захисник.
Пам’ятайте, якою ціною здобувається наш спокій! Кожен день оплачений життям і здоров’ям наших бійців. Пам’ятаємо кожного, схиляємо голови перед матерями, дружинами та коханими загиблих.
Ми у вічному боргу перед вами.
Слава Героям!