Ще одна болюча і гірка втрата Ананьївщини

Гіркий, болючий травень… Він мав би бути напоєний буянням і цвітом весни, а замість цього — гіркі ридання та квіти під ноги труни із загиблим воїном, 22-річним Русланом Булатом.

Сьогодні зранку кортеж з тілом загиблого Героя проїхав центральною вулицею міста, прямуючи до рідного села Новогеоргіївка, а небайдужі ананьївці утворили коридор пошани, уквітчавши останню путь воїна квітами.

Неможливо прийняти кожну таку смерть, коли на самому злеті життя його стрімкість перервана рукою ворога. Неможливо звикнути, неможливо збайдужіти, зачерствіти…

Як і неможливо заспокоїти ніякими словами та обіймами матір, яка у відчаї кричить: “Русік, йдемо додому! Вставай, Русік!… Не вірю, не можу повірити…” І затихає вона з риданнями в обіймах іншого сина, теж військовослужбовця, який ледве стримує себе, щоб не показати відчай… Хто і як зможе сестричкам повернути їх любого братика, їх кровиночку, їх гордість?..

Неможливо втішити батька, який на високому пагорбі зустрічав свого синочка, який востаннє повертався додому. Завбачивши труну з тілом, з грудей чоловіка вирвались глухі ридання: “Ти казав — скоро приїду у відпустку… Бач, приїхав…”

З подвір”я рідної Русланової хати видно широку долину, круті майновські схили уквітчані бузком, глодиною, соковитими смарагдами трав. І в цей мальовничий край прийшла біда, в тихий спокій і і затишок родини Булатів увірвалася страшна втрата.

Розділити біль прийшли майже усі односельці. Хтось добре знає батьків загиблого бійця, його братів та сестер, з кимось хлопець навчався у школі, хтось — живе на сусідній вулиці. Друзі, вчителі, знайомі, небайдужі… Українці… Усі — мов одна велика родина, в яку прийшло спільне горе.

У ці важкі часи підтримати батьків приїхали і побратими Руслана. На знак шани до загиблого воїна було виставлено почесну варту нацгвардійців.

Над тілом загиблого настоятель собору Олександра Невського протоієрей Микола Ярем провів чин поховання.

По завершенню молитви він звернувся зі словами втіхи до рідних, зазначивши, що церква молиться за душу кожного з наших воїнів.

Дорогою до цвинтаря поховальну процесію супроводжував військовий оркестр. На кладовищі, під час урочистої церемонії поховання зі словами співчуття до родини звернулися заступник міського голови Віталій Пянтковський, староста Жеребківського старостату Ольга Поліщук. Командир бойового підрозділу, в якому служив Руслан, виконав почесний воїнський ритуал — передав матері синьо-жовтий стяг та синовий берет, які вона окропила слізьми та притулила до серця.

Під час поховання військовослужбовці Національної Гвардії України трикратним салютом сповістили, що віднині тут покоїтиметься захисник України, наш Герой Руслан Булат.

Військовий оркестр виконав Державний Гімн – як найвище виявлення поваги до Героя Руслана Булата.

Шана загиблому та вічна пам”ять у віках!

Рідним – сил та божої допомоги, щоб витримати горе.

Ворогам – вічного пекла за наші сльози.