29 липня Ананьївщина провела в останню путь загиблого Героя Олександра Кушніра

Плаче зранена українська земля за кожним втраченим захисником… Скорботно схиляють голови ананьївці та стають на коліна перед кожним своїм загиблим земляком, з безмовною скорботою проводжаючи кожну труну, яка пливе над їх головами.
Сьогодні Ананьївщина гірко та болісно провела Олександра Кушніра, ще одного славного захисника, представника славного і шляхетного роду Кушнірів — трударів, хліборобів та господарів.

Війна змусила його відкласти свої звичні справи та взяти в руки зброю — аби захистити родину та найдорожчих. Захистити свої мрії, плани на мирне життя та сподівання на щастя. Саме з такими світлими і щирими думками усього місяць тому Сашко зустрів появу свого первістка — синочка Даміра, якого йому подарувала дружина Вікторія. Життя набуло нового сенсу, немов виросли крила. Але 23 липня жорстоко і безжально все обірвав ворожий артилерійський снаряд, відібравши в Олександра життя та заповивши дружину в чорну хустку і залишивши новонародженого синочка без батьківської ласки…
Сьогодні зранку, довгою дорогою до села Великобоярка, де народився загиблий боєць, траурний кортеж їхав крізь натовп скорботних ананьївців, які ще в місті утворили коридор пошани. Далі, їдучи крізь села, нас також зустрічали люди, які, схиливши коліно, кидали квіти під колеса катафалку. Крізь марево сліз і ридань проривались короткі і такі болючі фрази: “Як же так, Сашко, як же так…”
Змучена та заплакана дружина, батько загиблого бійця з безмовною скорботою вийшли наперед. За ці дні стільки сліз виплакано, вистраждано, виболено. І важко усвідомити те, що вже ніколи Сашко не зайде до подвір’я рідної хати, ніжно та водночас міцно не обійме найрідніших, не притисне до грудей, не побачить свого синочка…
Клята війна, кляті вороги… Хай кожна сльозинка наших вдов, матерів, батьків та дітей спопеляють ваш сон та ваше життя… Не забудемо і не пробачимо…
Для більшості жителів Кохівського старостату загибель Олександра Кушніра стала дуже близькою і болючою втратою. Рід Кушнірів тут живе споконвіку, користується повагою, кожного тут знають і шанують. Прощання з Сашком зібрало багатьох односельців, друзів, однокласників, які утворили велику скорботну ходу — востаннє провели бійця, захисника, Героя.
Місцевий священник, отець Віктор Загребайленко провів над тілом загиблого чин відспівування. На початку він звернувся до присутніх з промовою, в якій зазначив, що Олександр виконав одну із заповідей Божих та виявив найбільшу любов до ближніх, захистивши їх собою. Священник висловив переконання, що душа бійця віднині оселиться у Царстві Божому, а усі гріхи земного життя Господь йому пробачить. Але навряд чи ці слова можуть втішити згорьованих рідних, яким ніхто не зможе замінити їх Сашуню…
На кладовищі до засмученої родини звернувся заступник міського голови Віктор Покотило. Висловивши щирі співчуття від імені Ананьївського міського голови Юрія Тищенка та від себе особисто, Віктор Васильович сказав, що Олександр Кушнір закрив собою кожного з нас. І найменше, чим ми можемо йому за це віддячити — це закарбувати подвиг захисника у пам’яті та у серцях.
Представник територіального центру комплектування та соціальної допомоги від імені Президента України, Верховного головнокомандувача Збройних Сил України передав вдові загиблого синьо-жовтий стяг. Віднині прапор зберігатиметься в родині як символ держави, якій вірно й до кінця служив її чоловік.
Салютна команда трикратними пострілами вшанувала пам’ять загиблого Героя.
До Небесної Січі війська козацького приєднався ще один звитяжний та достойний козак. Будьмо гідні його жертовного вчинку, не змарнуймо його подвигу!

Слава тобі, козаче Олександр, у віках!
Слава Герою Олександру Кушніру!